Ексклюзив: Україна готує план Б, якщо гарантії безпеки виявляться марними — Politico

Політичний бліц: джерела в дипломатичних колах підтверджують, що Київ формує резервний план на випадок, якщо зовнішні гарантії безпеки не виправдають очікувань. Йдеться про комплекс заходів, який у медіа вже охрестили як стратегію «сталевого дикобраза» — підхід, що покликаний зробити країну максимально витривалою та незручною для агресора. Аналіз цього плану важливий для розуміння як військового, так і політичного майбутнього регіону.

Ексклюзив: Україна готує план Б, якщо гарантії безпеки виявляться марними — Politico

За інформацією, що потрапила до видання, основні елементи плану зосереджені на нарощуванні власних оборонних спроможностей. Центральні пункти — створення великої армії з довготривалою мобілізаційною базою та розвиток власного виробництва зброї. Така альтернатива потрібна не лише як тимчасовий захід, а як системна трансформація оборонної політики. Навіть у випадку продовження міжнародної підтримки, незалежність у виробництві боєприпасів, бронетехніки й безпілотників дасть Києву стратегічну перевагу та зменшить вразливість до політичних ризиків у партнерів.

Ключова ідея «сталевого дикобраза» — не лише маскування і фортифікація, а й більш глибока адаптація держави до тривалого протистояння: розпорошена індустріальна база, мобільні резерви, зміцнення логістики та альтернативні канали постачання. Водночас цей підхід орієнтований на те, щоб ускладнити для противника завоювання теренів та знищення критичної інфраструктури без колосальних затрат і ризику глобальної ескалації.

Що включає план Б і чому він важливий

Практична реалізація передбачає низку конкретних кроків. По-перше, збільшення чисельності та підвищення професіоналізму сухопутних сил, розбудова сил територіальної оборони та створення резервів стратегічного розгортання. По-друге, інвестування в власне виробництво зброї — від виробництва боєприпасів до модернізації ракетних систем і дронів. По-третє, створення стійкої логістичної мережі, що включає склади, ремонтні потужності та можливості швидкого відновлення бойової техніки.

Такий підхід також передбачає посилення кіберзахисту та контролю над інформаційним простором, адже сучасна війна — це не тільки артилерія, а й електронні та кібероперації. Не менш важливою є економічна складова: мобілізація промисловості, державні стимули для оборонних підприємств і диверсифікація постачальників компонентів. В сукупності ці заходи роблять країну менш залежною від зовнішніх гарантій і більш стійкою в довгостроковій перспективі.

Міжнародний контекст, ризики та перспективи

Реалізація плану неможлива в ізоляції від міжнародного контексту. З одного боку, подібна стратегія може стати сигналом партнерам про прагнення до самозабезпечення й зменшити ризик політичних шантажів. З іншого — вона вимагає значних ресурсів і може змінити темп та форму підтримки від союзників. Посилення власної оборонної промисловості потребує інвестицій, технологічних трансферів і політичної волі, що має бути узгоджено із зовнішніми донорами.

Також існує ризик ескалації у разі, якщо противник сприйме нарощування оборонних спроможностей як провокацію. Саме тому уряд наголошує на тому, що план Б — це не підготовка до агресії, а засіб забезпечення виживання і стримування. В умовах, коли гарантії безпеки можуть виявитися неповними або запізнілими, наявність такого резервного сценарію підвищує ймовірність збереження суверенітету та контролю над власною долею.

Підсумовуючи, стратегія «сталевого дикобраза» відображає прагматичний підхід Києва: зменшити залежність від зовнішніх рішень, посилити оборонну промисловість і підготувати суспільство до тривалого протистояння. Це не одномоментний проект, а довготривала реформа, що поєднує військові, економічні та політичні інструменти. Вона вимірюється не лише новими зразками озброєння, а й здатністю держави швидко адаптуватися до змін у безпековому середовищі та забезпечити колективну стійкість у найскладніші моменти.