«Пайкар»: як війна батька зламала родину — рецензія

Документальний фільм «Пайкар» (Paikar) афгансько-нідерландського режисера Давуда Гільманді став однією з помітних стрічок документального конкурсу 55-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Картина розповідає про спробу режисера зрозуміти суворого батька — колишнього моджахеда, який воював проти радянських військ в Афганістані, тікав від талібів до Ірану, а згодом став релігійним діячем і поетом. Детальніше про фільм пише kinowar.com.

Після війни чоловік не відмовився від військової моделі поведінки й так само виховував своїх чотирнадцятьох дітей. Він вимагав дисципліни, не терпів непокори та не виявляв ніжності. Давуд жартома називає братів і сестер маленькою армією батька, де кожен від дитинства мав бути солдатом.

Ставши кінорежисером і перебравшись до Нідерландів, Давуд вирішує повернутися до Ірану, аби провести час із батьком і з’ясувати причини свого непростого дитинства. Для цього він використовує кінокамеру. Ідея фільму виникла ще під час навчання режисера в Нідерландській кіноакадемії, яку він закінчив 2016 року. Сценарій Гільманді розробляв разом з іранським документалістом Мохаммадрезою Фарзадом.

Назва «Пайкар» перською означає «воїн» або «боротьба». Так Давуда називали в родині, однак для самого режисера це прізвисько радше пов’язане з тягарем, який він ніс від народження.

Розмова, якої не вдається уникнути

Батько охоче говорить про релігію, війну та поезію, але уникає розмов про сімейні стосунки. Коли син повертається до дитячих образ і просить пояснити суворе виховання, чоловік відмахується або змінює тему.

Давуд наполегливо домагається, щоб батько визнав свої помилки. Той не збирається каятися й одного разу відповідає синові, що якщо йому так погано від батькового ставлення, то він може просто забути його та просити Аллаха про його смерть. У цій сцені особливо виразно постає конфлікт між поколіннями: одне вже вміє говорити про власні почуття, а інше не бачить сенсу повертатися до минулого.

За увагою до родинної травми «Пайкар» перегукується з іншими фільмами про складні стосунки в сім’ї, зокрема з документальною стрічкою «Троє батьків проти десяти підлітків». Водночас у фільмі Гільманді особиста історія тісно пов’язана з досвідом війни, вимушеного вигнання та релігійного середовища.

Відзнаки «Пайкара»

Світова прем’єра стрічки відбулася 2025 року на IDFA — Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі. Там фільм отримав три відзнаки: за найкращий дебютний повнометражний фільм, спеціальну нагороду в національному конкурсі та приз Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI.

Згодом «Пайкар» нагородили на канадському фестивалі Hot Docs. Нідерланди також висунули картину на «Оскар» у категорії найкращого міжнародного повнометражного фільму. Це перший за понад шістдесят років випадок, коли країна представила в цій категорії саме документальну стрічку.