Портников пояснив, як росія використовує обміни полоненими для імітації прогресу у переговорах

Обміни полоненими стали однією з найпомітніших тем у інформаційному просторі навколо війни, але за зовнішньою гуманітарною логікою часто ховається стратегічна гра. Відомий журналіст і політолог Віталій Портников звертає увагу на те, що кремль і росія використовують такі процеси не лише для звільнення людей, а й як інструмент для створення ілюзії поступу у дипломатичних перемовинах. Ця стратегія має багатошарові цілі: від внутрішньополітичного піару до тиску на міжнародних посередників.

Портников пояснив, як росія використовує обміни полоненими для імітації прогресу у переговорах

За словами Портникова, ключова мета таких акцій — показати нібито конструктивність позиції росія і створити наратив, що сторони нібито рухаються до врегулювання. Коли відбувається обмін, в інформаційному полі з’являються сюжети про гуманітарні жести, фото звільнених, інтерв’ю родичів. Це дозволяє кремль формувати в суспільстві відчуття «прогресу» без необхідності робити реальні політичні кроки, які б призвели до завершення війни або поступок у ключових питаннях. Таке медійне прикриття працює за двома напрямками: по-перше, воно зменшує тиск на внутрішню аудиторію, бо показує, що держава дбає про своїх громадян; по-друге, воно вводить в оману міжнародну спільноту, створюючи фальшиве враження конструктивності під час переговорного процесу.

Окрім цього, обміни полоненими часто супроводжуються дуже ретельними інформаційними кампаніями: урядові та прокремлівські медіа одразу подають подію як великий успіх, тоді як складні обставини затримання, умови утримання або механізми допуску міжнародних організацій залишаються поза увагою. У підсумку самі обміни перетворюються на інструмент імітації прогресу, що маскує політичну стагнацію у справжніх перемовинах.

Механізми та ризики такої стратегії

Механізми, якими користується кремль, є різноманітними. По-перше, це відбір випадків для обміну — виділяються ті, що матимуть найбільший резонанс в медіа, натомість менш показові або політично незручні ситуації ігноруються. По-друге, створюються інституційні рамки, які дозволяють контролювати процес: обмеження доступу міжнародних моніторів, вибір формату перемовин, а також строків та умов звільнення. По-третє, використовуються правові і бюрократичні прийоми для відтягування ухвалення системних рішень, одночасно демонструючи «гуманітарні кроки».

Це породжує ряд ризиків. По-перше, такі акти можуть стати причиною зменшення міжнародного тиску на росія, адже спостерігачі бачать нібито прогрес і менше наполягають на серйозних політичних змінах. По-друге, імітація переговорів підриває довіру до реальних посередників, коли згодом стає зрозуміло, що за медійними жестами не йдуть суттєві домовленості. І, нарешті, це ризик для самих громадян — обміни не вирішують системних питань, таких як правова відповідальність агресора, повернення територій або гарантії безпеки.

Політичні наслідки та якісні зміни у підходах

Портников наполягає, що для протидії цій тактиці потрібен комплексний підхід. По-перше, міжнародним посередникам слід вимагати прозорості — забезпечувати доступ незалежних спостерігачів, документувати процеси і публічно інформувати про умови обмінів. По-друге, важливо поєднувати гуманітарні ініціативи з жорсткими політичними умовами: звільнення не може бути єдиним критерієм нормалізації відносин або зняття санкцій. По-третє, медіа і громадянське суспільство повинні більше уваги приділяти аналізу контексту, а не лише емоційному висвітленню історій окремих людей.

Також потрібен чіткий сигнал, що обміни полоненими не замінюють політичних рішень. Без цього існує небезпека, що подібні акції стануть регулярним інструментом, який дозволяє агресору уникати відповідальності за свої дії і розтягувати конфлікт у часі. Справжній прогрес у мирних перемовинах має базуватися на юридично зафіксованих угодах, гарантіях безпеки та відновленні суверенного контролю, а не лише на періодичних демонстраціях гуманності.

У підсумку, аналіз Портникова демонструє важливість відрізняти реальні кроки до миру від тактичних інформаційних маніпуляцій. Для громадськості, аналітиків і політиків важливо зберігати критичний погляд, звертати увагу на системні зміни, а переговори оцінювати не за поодинокими обмінами, а за довгостроковими наслідками і виконанням домовленостей.