росія імітує переговори в Абу-Дабі, щоб примусити Україну до капітуляції — Огризко

За оцінкою екс-міністра закордонних справ, Романа Огризка, дії кремля під час нещодавніх зустрічей у Об’єднаних Арабських Еміратах мають не стільки дипломатичний, скільки політичний характер. Замість реальної готовності до домовленостей Москва, за його словами, проводить своєрідну імітацію переговорів, щоб посилити інформаційний і психологічний тиск на українське керівництво. У матеріалі розглядаються можливі мотиви таких кроків і їхні наслідки для України.

Контекст і природа зустрічей

Під час серії контактів у Абу-Дабі увага світових медіа була прикута до вигляду мирного діалогу. Проте, як підкреслює Огризко, важливо відрізняти форму від суті: коли одна сторона використовує переговорний майданчик для просування власних умов та інформаційних наративів, це вже не класичний дипломатичний процес. росія може висувати другорядні теми, демонструвати нібито конструктивність і одночасно створювати передумови для звинувачення Києва у «небажанні домовлятися». Така стратегія має на меті змінити баланс громадської думки і підготувати ґрунт для вимог, що виглядають як «компроміс», але фактично спрямовані на поступки проти національних інтересів України.

Механізми тиску та очікувана вигода

Імітація переговорів працює за кількома ланцюгами: по-перше, вона відвертає увагу міжнародної спільноти від реальних бойових дій та стратегічних кроків на полі бою. По-друге, через медіа та інформаційні викиди формується образ «зайвої жорсткості» української сторони. По-третє, створюється підґрунтя для юридичних і політичних ультиматумів, які можуть бути подані як «прийнятні» для врегулювання конфлікту. Така тактика має на меті примусити партнера до поступок, близьких до капітуляції у сенсі втрати контролю над ключовими позиціями або суверенітетом.

Наслідки для безпеки і дипломатії України

Для Києва головним викликом є збереження чіткої позиції і прозорої комунікації з власними громадянами й міжнародними партнерами. Якщо не розпізнати імітацію, існує ризик погодитися на невигідні умови під тиском інформаційних кампаній. З іншого боку, стійкість позиції, чітке артикулювання мінімально прийнятних умов і активна робота з союзниками дозволять відігнати маніпулятивні наміри супротивника. Як зазначає Огризко, важливо не лише відмовлятися від публічних поступок, а й пропонувати реальні альтернативні сценарії, які підкріплюються міжнародною підтримкою та фактами на полі бою.

В інформаційному вимірі Україні потрібно посилити аналітичну роботу, оперативно відповідати на дезінформацію і підкреслювати відмінність між справжніми мирними ініціативами та постановочними акціями. Серед практичних кроків — активне залучення дипломатичних каналів партнерів, публікація перевірених фактів і доказів спроб маніпуляцій, а також чітка демонстрація готовності до реального діалогу лише за умов гарантування суверенітету та безпеки.

Загалом ситуація ускладнюється тим, що міжнародні майданчики іноді самі стають ареною для геополітичних ігор. Тому широка міжнародна коаліція, яка готова відрізнити сумлінні мирні ініціативи від тактичних інсценувань, є ключовим фактором стримування подібних практик з боку росії. Лише спільна позиція й уважний аналіз дозволять не допустити примусу до неприйнятних компромісів і забезпечити довгострокову безпеку України.