Зоряна Білокрай
Україна могла працювати над власною балістичною ракетою ще до того, як у публічному просторі з’явилася ракетна програма Fire Point. Підготовка до серійного виробництва, за словами авіаційного експерта Валерія Романенка, могла бути ускладнена або зірвана російськими ударами по підприємствах оборонно-промислового комплексу. Йдеться про проєкт, назву якого фахівець не розкрив.
Описані обставини привернули увагу через схожість із відомою історією оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан», який розробляли конструкторське бюро «Південне» та виробниче об’єднання «Південмаш». Водночас прямих підтверджень того, що саме «Сапсан» мається на увазі, наразі немає. Тому коректніше говорити про можливий зв’язок, а не про встановлений факт.
Що відомо про український «Сапсан»
«Сапсан» задумували як український оперативно-тактичний ракетний комплекс, здатний замінити застарілі радянські системи та забезпечити Силам оборони власний засіб ураження на значній відстані. Проєкт мав стати одним із ключових напрямів розвитку ракетних військ України, адже йшлося не лише про створення окремої ракети, а про комплекс із пусковими установками, засобами управління, наведення та технічного обслуговування.
Розробка такого озброєння потребує тривалих випробувань, стабільного фінансування, виробничої кооперації та доступу до великої кількості спеціалізованих компонентів. Навіть за наявності готової конструкторської документації перехід від дослідного зразка до серійного виробництва є складним етапом. Необхідно перевірити надійність усіх систем, підготувати технологічні лінії, виготовити оснащення та організувати контроль якості.
Раніше повідомлялося, що українські підприємства проводили роботи в межах цього напряму, однак повноцінне розгортання виробництва не відбулося. Серед причин називали нестачу коштів, зміну оборонних пріоритетів і тривалу залежність від радянської спадщини. Після початку повномасштабної війни до цих проблем додалася пряма загроза ракетних ударів по підприємствах, які мають компетенції у створенні ракетної техніки.
Чому російські удари могли вплинути на виробництво
Ракетна галузь є однією з найбільш чутливих сфер оборонної промисловості. Для виготовлення складних боєприпасів потрібні спеціальні корпуси, двигуни, системи керування, електроніка, випробувальні стенди та кваліфіковані інженери. Втрата навіть одного елемента виробничого ланцюга може відкласти запуск серії на місяці або роки.
Росія систематично атакує українські об’єкти, пов’язані з оборонним виробництвом. Частина підприємств була змушена розосереджувати потужності, переносити окремі процеси в інші регіони або змінювати організацію роботи. Такі заходи підвищують живучість промисловості, але водночас ускладнюють кооперацію та збільшують витрати.
Саме тому слова Валерія Романенка можна трактувати ширше: російські удари могли перешкодити не лише випуску вже готового комплексу, а й завершенню підготовки до його серійного виробництва. Водночас експерт не назвав ані підприємства, ані характеристики, ані точну назву проєкту. Без офіційної інформації неможливо визначити, чи йдеться про «Сапсан», модернізовану версію попередньої розробки або іншу систему.
Fire Point і новий етап української ракетної програми
Поява програми Fire Point свідчить про те, що Україна продовжує шукати власні рішення у сфері далекобійного озброєння. Її згадують у контексті розвитку ракетних і безпілотних засобів ураження, однак конкретні характеристики та масштаби виробництва залишаються обмеженою інформацією. Для воєнної промисловості це закономірно: розкриття деталей може допомогти противнику визначити пріоритетні цілі.
Сучасний підхід до створення ракетного озброєння може відрізнятися від масштабних державних програм попередніх десятиліть. Нові розробники здатні швидше тестувати окремі рішення, залучати приватний капітал і використовувати розподілену виробничу модель. Водночас це не скасовує потреби в державному замовленні, стандартизації, випробуваннях і довгостроковому плануванні.
Для України власна балістика має не лише військове, а й стратегічне значення. Наявність далекобійних засобів ураження посилює можливості стримування, дає змогу зменшити залежність від іноземних постачань і створює додаткові ризики для російської військової інфраструктури. Проте реальні масштаби таких програм можна буде оцінити лише після офіційних заяв, завершення випробувань і підтвердження серійного випуску.
Наразі «Сапсан» залишається символом незавершеної української ракетної програми, а згадка про нього на тлі заяв щодо нової балістики знову привернула увагу до можливостей української промисловості. Чи саме цей комплекс стоїть за словами експерта, невідомо. Однак очевидно, що Україна продовжує працювати над створенням власної зброї, а розвиток ракетних технологій стає одним із найважливіших напрямів оборонної політики держави.