У розпал дискусій про можливу ескалацію та роль союзників у протистоянні з агресором з'явилися різкі оцінки, які привертають увагу громадськості й експертів. Одне з таких тверджень — що спецназ США не витримає сучасних бойових умов більше ніж кілька хвилин — стало приводом для обговорення, чому ж НАТО не буде воювати за Україну безпосередньо. Навколо цього питання концентруються і військові аргументи, і політичні реалії.
Спецназ США закінчиться за дві хвилини — Жорін пояснив, чому НАТО не воюватиме за Україну
За словами експертів на кшталт Жоріна, сучасна війна кардинально відрізняється від конфліктів минулого: вона насичена дронами, автоматизованими системами, безперервними артилерійськими й десантними ударами. У таких умовах роль традиційних елітних підрозділів змінюється — бойові втрати від технологічного та масованого вогню значно зростають, а забезпечення і ротації вимагають величезних ресурсів. Як підкреслюється, Західні партнери можуть співчувати та допомагати грошима, але їхні армії не витримають реалій сучасної війни з тисячами дронів та безперервними штурмами.
Чому військові аргументи не завжди вирішують політичне рішення
Твердження про швидке виснаження елітних підрозділів — це не лише про техніку та тактику. Це також про довгострокову стійкість бойових спроможностей і готовність держав йти на ризики. Для НАТО ключовими факторами є:
політична відповідальність — вступ у пряму конфронтацію з державою, яка володіє ядерною зброєю, створює ризики непередбачуваної ескалації;
логістика і забезпечення — масова мобілізація, постачання боєприпасів, обмін даних та технічна підтримка в умовах виснажливих ударів підвищують витрати та обмежують темп операцій;
суспільна згода — демократичні країни потребують підтримки громадян для широкомасштабної війни, а тривалі втрати роблять таку підтримку вразливою;
технологічна відповідь — протидія дронам та безпілотним системам вимагає комплексних рішень, яких не може забезпечити одиночна елітна група без системної підготовки та інтеграції.
Наслідки для України та можливі сценарії
Для України це означає, що основний упор слід робити на нарощування власної стійкості: розбудову протидронної інфраструктури, мобільних оборонних підрозділів, навчання резервів і вдосконалення логістики. Підтримка Західних партнерів у вигляді фінансів, зброї і розвідданих залишається критично важливою, але сама по собі вона не замінить присутності союзних армій на фронті.
Короткострокові сценарії можуть включати посилення постачань зброї та засобів ППО, підготовку українських підрозділів до протидії масованим штурмам і застосування контрдронних технологій. Довгостроково — пошук політичних рішень, які знизять ризик прямого зіткнення між державами-членами НАТО і агресором.
Висновок простий: навіть якщо риторика іноді наголошує на ролі професійних підрозділів, сучасна війна вирішується не хвилинами відваги окремих груп, а стійкістю системи в цілому — політичною, матеріальною і технологічною. Саме тому позиція альянсу визначається балансом між бажанням допомогти і обмеженнями, які диктують реалії глобальної безпеки.
У росії знову “бавовна”: що опинилося під ударом