Сибіга — про «вільну економічну зону» на Донбасі: чи погодиться на це Україна?

Голова МЗС назвав умови створення спеціальної економічної зони на Донбасі, що відкрило нову хвилю дискусій — від можливостей економічного відновлення до ризиків поступок в питаннях суверенітету. У своїй заяві Сибіга окреслив низку передумов, які, на його думку, мали б забезпечити безпеку та контроль держави над процесом. Чи може така ініціатива бути прийнятною для Україна і які компроміси вона вимагатиме — розглянемо детально.

Сибіга про умови створення «вільної економічної зони» на Донбасі

За словами Сибіга, мова йде не просто про економічний режим, а про комплекс заходів, який має включати гарантії безпеки, механізми контролю за кордонами та юридичне оформлення на підставі українського законодавства. Головні пункти, які він виокремив, — це відновлення інфраструктури, розмінування територій, створення прозорих умов для інвестицій і гарантії, що діяльність у зоні не призведе до фактичного розширення впливу іноземних сил. Також у заяві йшлося про необхідність міжнародних спостерігачів та фінансових інструментів для моніторингу витрат і розвитку регіону.

Ключове значення Сибіга надає правовій основі: будь-які зміни мають бути закріплені в законі, що зберігає повну юрисдикцію Україна над усіма територіями. Це передбачає обмеження щодо зовнішніх впливів, суворі критерії для іноземних інвестицій і обов’язкові умови для учасників економічної діяльності в зоні.

Чи погодиться на це Україна: політичні та юридичні ризики

Розглядаючи можливу згоду держави, варто виділити кілька вимірів: політичний, безпековий і економічний. На політичному рівні будь-яка ініціатива, що стосується певного режиму для Донбас, миттєво стає предметом внутрішнього громадського та парламентського контролю. Прийняття спеціального режиму без широкого національного консенсусу ризикує породити протестні настрої і підривати довіру до влади.

З безпекової точки зору головним питанням є контроль кордону та запобігання проникненню неконтрольованих озброєних груп або розвідувальних мереж. Якщо механізми контролю залишатимуться недостатніми, створення вільної економічної зони може стати дверима для зміцнення впливу тих сил, що загрожують суверенітету Україна.

Юридично допустимою опцією є покрокова реалізація: перехід до спеціального економічного режиму тимчасово і лише за чітко визначених умов: верифікація безпеки, міжнародні гарантії, прозорі процедури розподілу доходів та відновлення державних інститутів. Саме такі умови, як наголошував Голова МЗС, могли б зробити ініціативу прийнятною для офіційного Києва.

Економічний бік також неоднозначний. З одного боку, інвестиції та робочі місця потрібні для відновлення зруйнованих районів. З іншого — існує ризик, що короткострокові інвестиції під заставою «спеціального режиму» створять залежності та підриватимуть довгостроковий національний інтерес.

Міжнародний контекст і можливі сценарії розвитку

Будь-який план щодо вільної економічної зони на Донбас неможливо відривати від міжнародного контексту. Для його реалізації необхідні гарантії від партнерів, прозорі механізми фінансування реконструкції та участь міжнародних організацій у моніторингу. Без цього домовленості ризикують залишитися декларативними.

Можливі сценарії такі: перший — жорсткий відмовний варіант, коли Україна не погоджується на жодні особливі режими, що можуть обмежувати державний суверенітет. Другий — компромісний шлях з поетапним впровадженням спеціального економічного статусу під повним контролем українських інституцій та за участі міжнародних гарантів. Третій — ризиковий варіант, коли зона створюється без достатнього контролю і стає плацдармом для зовнішнього впливу.

В підсумку, хоча ініціатива Сибіги відкриває дискусію про практичні кроки відновлення регіону, ключовим для Україна залишаться умови безпеки, юридична визначеність і прозорість міжнародної підтримки. Прийняття або відмова будуть залежати від того, наскільки запропоновані механізми зможуть гарантувати відновлення, а не поступку на шкоду національним інтересам.