«Він її боїться»: Зеленський назвав єдину особу, що лякає путіна

Президент України відповів на питання про міжнародну динаміку і прямо назвав того, хто, на його думку, справді лякає російського лідера. У своїй промові Володимир Зеленський зазначив, що путін більше побоюється не Європи, а конкретної фігури зі США, і це має важливі наслідки для подальшої стратегії стримування агресора.

«Він її боїться»: Зеленський назвав єдину особу, що лякає путіна

За словами Зеленського, головним фактором, який змушує кремль рахуватися з можливими політичними ризиками, є саме вплив колишнього президента Дональда Трампа. Така теза звучить досить провокативно та змушує по-новому поглянути на логіку прийняття рішень у Москві. На його думку, путін не сприймає Європа як достатній фактор стримування, натомість наявність у політичного ландшафту США сильних, непрогнозованих фігур створює для кремля більшу невизначеність.

Що мав на увазі Зеленський і як це читають експерти

Пояснення від Зеленського можна трактувати як спробу підкреслити роль персоналій та внутрішньополітичних процесів у країнах Заходу. Якщо путін справді більше боїться Дональда Трампа, це означає, що рішення кремля частково залежать від того, хто домінує в американській політиці. Таке твердження відображає реалії, коли зовнішня політика великих держав часто корелює з індивідуальними поведінковими рисами їхніх лідерів.

Експерти з міжнародних відносин зауважують, що Європа формально має значні інструменти санкційного та економічного тиску, але її політична єдність часто виявляється крихкою. Саме через цю неміцну консистенцію євроінституцій кремль може недооцінювати європейську спроможність до системного стримування. Натомість США час від часу демонструють миттєву мобілізацію ресурсів та радикальні кроки, особливо якщо цього вимагає внутрішньополітична логіка.

Наслідки для України та подальші кроки

Для України такі оцінки мають практичне значення. Якщо позиції кремля залежні від того, хто впливає на американську політику, то дипломатія Києва повинна будуватися як на стабільних відносинах із традиційними партнерами, так і на готовності реагувати на швидкі зміни у світовому політичному балансі. Зеленський очевидно намагається донести до партнерів, що важливо не лише міряти санкціями і військовою підтримкою, а й координувати реакції в умовах можливих імпульсивних рішень окремих лідерів.

Водночас наголос на ролі Дональда Трампа у контексті страху кремля може мати і політичний підтекст: таке формулювання привертає увагу американської публіки і політикуму, нагадуючи про їхню вагу у світовій безпеці. Для Києва це може стати сигналом про необхідність більш активної двосторонньої роботи з усіма гілками влади США, незалежно від конкретного політичного курсу.

У підсумку, заява Зеленського підкреслює, що у сучасній геополітиці персоналії та їхні страхи іноді відіграють не меншу роль, ніж інституційні механізми. путін, за цією логікою, більш вимушений враховувати непередбачувані фактори, ніж повільні, але системні дії Європа. Це відкриває простір для гнучких стратегій стримування, але також нагадує про ризики, пов'язані з можливими раптовими змінами глобальної політичної кон'юнктури.