Назад у СРСР: російська економіка в 20-річній кризі

У РФ вичерпується модель державного капіталізму, яка тривалий час утримувалася за рахунок масштабних бюджетних вливань. Після років штучного підтримування економіки за рахунок нафтових надходжень, державних субсидій і контролю над ключовими активами, країна опинилася перед низкою структурних проблем, що нагадують повернення до моделі з епохи СРСР. Ця трансформація має наслідки для бізнесу, населення та геополітичної стійкості Москви.

Зменшення доходів від експорту енергоносіїв, санкційний тиск і знецінення інвестиційного клімату призвели до того, що джерела для контролю над економікою виснажуються. Підприємства, які звикли жити за рахунок державних замовлень і преференцій, виявилися неготовими до реальної конкуренції. Зростає безробіття у регіонах, де промислові гіганти залежать від держпідтримки, а середній клас втрачає купівельну спроможність через інфляцію та падіння реальних доходів.

Система, що раніше компенсувала слабкі ринкові сигнали директивними рішеннями, тепер стикається з дефіцитом ресурсів. Місцеві бюджети скорочують видатки на соціальні програми, інфраструктуру та охорону здоров'я. Малий та середній бізнес відчувають утиск конкурентного середовища: доступ до кредитів ускладнився, а імпортозаміщення часто перетворюється на закритий ринок для лояльних гравців.

Економічний спад підсилює авторитарні механізми управління: у відповідь на падіння довіри уряд вдається до контролю інформаційних потоків, регулювання цін та посилення адміністративного впливу на бізнес. Така тактика може дати короткостроковий ефект стабілізації, але водночас поглиблює довгострокові проблеми: інновації гальмуються, інвестиційна привабливість падає, а людський капітал мігрує за кордон.

У суспільстві зростає відчуття невпевненості — це відображається в рейтингах влади та динаміці протестних настроїв, хоч жорсткість контролю над публічною сферою стримує відкриті виступи. Проте економічна деградація здатна породити хвилі локальних конфліктів: від соціальних заворушень у депресивних містах до посилення криміногенних явищ у регіонах з високим рівнем безробіття.

Є кілька потенційних сценаріїв розвитку. Перший — тимчасова стабілізація за рахунок нових джерел доходу або реструктуризації держфінансів, що дозволить відстрочити кризу. Другий — поступова деградація моделі, коли країна повертається до централізованого розподілу ресурсів у стилі, близькому до радянського, з відповідними втратами ефективності. Третій — радикальні зміни в політиці і структурні реформи, спрямовані на лібералізацію економіки та стимулювання приватних інвестицій, але такий варіант вимагає політичної волі та доступу до міжнародних ринків.

Ключовим у всіх сценаріях залишається роль зовнішніх чинників: ціна на енергоносії, санкції, геополітична ізоляція або, навпаки, певне пом'якшення зовнішнього тиску. Також важливим фактором є внутрішня мобільність капіталу і здатність місцевих еліт адаптуватися до нових умов. Без реального зміщення від адміністративного керування до стимулювання малого та середнього бізнесу будь-які тимчасові феномени стабілізації будуть нетривкими.

Зрештою, шлях "назад у СРСР" — це не стільки буквальне повторення історії, скільки повернення до рис централізації й примусового перерозподілу, що були притаманні радянській економіці. Якщо не відбудеться перегляду моделі, країна може опинитися в пастці низького зростання, де ресурсні переваги швидко вичерпуються, а суспільні витрати на утримання системи тільки зростають.

Для України та інших сусідів цей процес має як ризики, так і можливості: економічні зрушення в РФ можуть змінити агресивність зовнішньої політики, торговельні потоки і енергетичні маршрути. Відслідковувати трансформацію російської економіки потрібно уважно — від її стабілізації або погіршення залежатиме економічна та безпекова ситуація в регіоні на роки вперед.