Як архітектура оживає з людьми: рецензія на фільм Віма Вендерса

Дата публікації Як архітектура оживає з людьми: рецензія на фільм Віма Вендерса
Опубліковано 16.11.26 18:54
Переглядів статті Як архітектура оживає з людьми: рецензія на фільм Віма Вендерса 36

Документальний фільм Віма Вендерса «Зсередини назовні: архітектура Петера Цумтора» досліджує творчий метод швейцарського архітектора, який проєктує будівлі не заради ефектного фасаду, а передусім заради досвіду людини всередині. Про стрічку детальніше розповідає kinowar.com.

Світова прем’єра фільму відбулася на Венеційському кінофестивалі 2026 року, а в Україні його представили в межах 32-го фестивалю «Нове німецьке кіно». Вендерс працював над проєктом понад 14 років: із 2012-го, коли познайомився з Цумтором під час зйомок короткометражної роботи для Венеційської архітектурної бієнале.

Для режисера цей інтерес до архітектури не випадковий. У «Ідеальних днях» він уважно спостерігав за простором, у якому працює прибиральник громадських туалетів у Токіо, а в документальному «Ансельмі» досліджував світ німецького художника Ансельма Кіфера. Вибір Цумтора як героя нового фільму продовжує цю увагу до середовища, що формує людський досвід.

Цумтор переконаний: споруда має не просто вписуватися в ландшафт, а доповнювати його так, щоб без неї він здавався незавершеним. Тому архітектор починає роботу не з фасаду, який побачать перехожі, а з того, що відчує людина всередині. Він продумує, як падатиме світло, що буде чути відвідувач, якими виявляться температура, фактура стін і запах матеріалів.

Лауреат Прітцкерівської премії 2009 року, яку часто називають архітектурним «Оскаром», Цумтор працює повільно й ретельно. На відміну від багатьох зіркових архітекторів, він не прагне щороку завершувати нову будівлю. Один проєкт може вдосконалюватися роками, доки майстра не задовольнить кожна деталь.

Його споруди тяжіють до мінімалізму, аскетичності та монументальності, іноді перегукуючись із бруталізмом. Водночас Цумтор не обмежується одним стилем і працює з бетоном, деревом, каменем та цеглою. Він часто залишає матеріали без декоративного маскування: бетон зберігає сліди опалубки, цегляна кладка демонструє свою геометрію, а дерев’яні поверхні дозволяють відчути природну фактуру.

Окреме місце в його архітектурі посідають вікна. Вони можуть бути величезними й відкривати простір назовні або, навпаки, невеликими, пропускаючи всередину лише вузькі промені світла. Стіни Цумтор нерідко вибудовує шарами, перетворюючи сам процес будівництва на частину художнього задуму.

Фільм Вендерса розглядає цю архітектуру як протиставлення двох підходів: проєктування ззовні всередину та зсередини назовні. У центрі стрічки — не будівля як самодостатній об’єкт, а взаємодія простору, матеріалів і людини. За таким самим принципом кінорецензії досліджують не лише сюжет, а й візуальну форму твору — зокрема в матеріалі про «Глиноликого».

Поділитись у соціальних мережах:

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter