Кримінальні розбірки, нічний Токіо, жорстокі правила мафії та моральна неоднозначність — якудза-нуар давно став окремим напрямом японського кіно. У добірці kinowar.com зібрані стрічки, які показують якудзу не романтизованою спільнотою «людей честі», а жорстокою системою, що руйнує життя.
У цих фільмах кримінальний світ постає по-різному: як середовище, з якого неможливо вийти, як простір азарту й саморуйнування або як архаїчна структура, що не встигає за змінами суспільства. Почати варто з картини Акіри Куросави, а далі перейти до робіт режисерів, які радикально переосмислювали жанр.
Класика якудза-нуару
«П’яний янгол» (Drunken Angel, 1948) — IMDb 7,6
Юний гангстер-якудза приходить до цинічного лікаря-алкоголіка, щоб витягнути кулю з руки. Під час огляду лікар виявляє у нього запущений туберкульоз і переконує пацієнта відмовитися від пияцтва, нічного життя та кримінального оточення. Для молодого якудзи, однак, визнати власну хворобу означає поставити під загрозу авторитет у банді.
Тосіро Міфуне та Такасі Сімура, які виконали головні ролі, неодноразово працювали разом із Куросавою. «П’яний янгол» став першою з 16 спільних робіт режисера й Міфуне та допоміг акторові перетворитися на справжню кінозірку. Куросава водночас відмовляється від міфу про шляхетну якудзу й показує кримінальний світ без романтичного ореолу.
«Бліда квітка» (Kawaite hana, Pale Flower, 1964) — IMDb 7,7
Колишній бойовик якудзи виходить із в’язниці після трирічного ув’язнення й бачить, що звичний світ змінився: його клан уклав угоду з конкурентами. Він занурюється в підпільні азартні ігри, де зустрічає молоду жінку, яка грає по-крупному, програє і щоразу вимагає ще більшого ризику.
Герой стає її провідником у світ великих ставок і гострих відчуттів. Їх зближує не романтика, а спільна залежність від небезпеки, тому рух цієї пари до саморуйнування здається неминучим. Новаторські звук і візуальний ряд підсилюють нігілістичний настрій фільму та відчуття порожнечі повоєнної Японії.
Від жанрової драми до радикального стилю
«Токійський дрифтер» (Tokyo Drifter, 1966) — IMDb 7,1
Фільм Сейдзюна Судзукі починається як чорно-білий нуар, але поступово вибухає яскравими контрастними кольорами. Бої в нічних клубах набувають сюрреалістичного вигляду, а сама стрічка відходить від серйозного кримінального шаблону. Її візуальна й тональна сміливість згодом стала одним із джерел натхнення для Квентіна Тарантіно.
Бос якудзи вирішує перейти до легального бізнесу, однак його найвідданіший бойовик не погоджується служити конкурентам, попри тиск. Він залишає Токіо й мандрує засніженими провінціями півночі Японії, але ворожий клан зрештою змушує його повернутися до столиці для фінальної сутички.
«Бої без честі та жалості» (Jingi naki tatakai, Battles Without Honor and Humanity, 1973) — IMDb 7,3
Це пенталогія про кримінальний світ Хіросіми, після якої зняли окрему трилогію-спіноф. Цикл став однією з помітних віх японського мафіозного кіно, а критики часто порівнюють його значення для східного кінематографа зі значенням «Хрещеного батька» для американського.
Якудза-нуар добре сусідить і з іншими різновидами жанру — від класичного кримінального кіно до неонуару. Більше похмурих історій із подібною атмосферою можна знайти в добірці найкращих нуарних серіалів.
15 найкращих британських нуарів: похмуре кіно без прикрас
10 найкращих нуарних серіалів: похмурі історії, що затягують