Коли зносять не лише будинок: рецензія на «Найсамотнішу людину в місті»

Дата публікації Коли зносять не лише будинок: рецензія на «Найсамотнішу людину в місті»
Опубліковано 16.11.26 19:48
Переглядів статті Коли зносять не лише будинок: рецензія на «Найсамотнішу людину в місті» 44

У Відні готують до знесення старий будинок, але його останній мешканець, 80-річний блюзовий музикант Ел Кук, відмовляється виїжджати. Його квартира заповнена вініловими платівками, книжками, фотографіями, газетними вирізками, постерами та гітарами — особистим архівом цілого життя, який для забудовників перетворився на непотрібний мотлох.

Про фільм «Найсамотніша людина в місті» (The Loneliest Man in Town) розповідає kinowar.com. Стрічку австрійського режисерського дуету Тіцци Кові та Райнера Фріммеля представили в основному конкурсі Берлінського кінофестивалю 2026 року. Фільм отримав премію імені Джузеппе Бечче за найкращу музику та спеціальну відзнаку Гільдії німецьких артхаусних кінотеатрів.

Головного героя зіграв справжній австрійський музикант Ел Кук, чиє ім’я при народженні — Алоїс Кох. Камера спостерігає за ним майже без коментарів, тому фільм балансує між документальним і художнім кіно. Кові та Фріммель давно працюють саме на цій межі: вони залучають непрофесійних акторів, які фактично грають вигадані версії самих себе.

Подібний підхід режисери використали й у попередній стрічці «Вера» — історії доньки італійської кінозірки Джуліано Джемми, яка все життя намагалася вийти з тіні знаменитого батька.

Кук присвятив блюзу майже все життя. У підлітковому віці він захопився Елвісом Преслі, а згодом відкрив для себе музику американського Півдня. Самостійно опановуючи її, музикант навчився грати на кількох інструментах, співати англійською з характерним південним акцентом і став одним із помітних представників австрійської блюзової сцени. Водночас він так і не побував у США — країні, звідки походять його улюблені мелодії.

У квартирі музиканта кожна річ пов’язана з певним періодом його життя, давніми друзями або концертами. Після смерті дружини Кук живе сам, а старі знайомі поступово зникають із його оточення. Блюз, якому він присвятив десятиліття, цікавить дедалі менше людей. Однією з найвиразніших сцен стає його самотнє Різдво.

Тепер герой ризикує втратити й дім. Інші мешканці вже виїхали, а Кук залишився останньою перешкодою для забудовників. Знесення будинку перегукується зі змінами в житті самого музиканта: звичний світ відходить у минуле, його покоління старіє, а речі, які для нього є безцінним архівом, для інших не становлять великої цінності.

У цьому сенсі фільм продовжує тему зіткнення людини зі світом, що змінюється, — подібний мотив є і в рецензії на «Діґґера», де руйнування звичного середовища стає частиною історії про самотність і втрату.

Поділитись у соціальних мережах:

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter