«Секс і смерть у таборі „Міазма“» — третій повнометражний фільм Джейн Шонбрун, авторки «Ми всі йдемо на Всесвітню виставку» та «Я бачив світло телевізора». Стрічка поєднує любов до слешерів із їхньою пародією, але зрештою виявляється фільмом про те, як кіно та масова культура формують людську свідомість. Про це йдеться в рецензії kinowar.com.
Світова прем’єра картини відбулася в програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю. Перед українським прокатом фільм показали на Київському тижні критики. Серед його продюсерів — Бред Пітт, Діді Ґарднер і Джеремі Кляйнер із Plan B, однак значна частина стрічки навмисно стилізована під дешевий горор: зі штучним снігом, картонними декораціями та відрами бутафорської крові.
Головна героїня — молода режисерка Кріс, яку зіграла Ганна Ейнбіндер із серіалу «Хитрощі». Після фестивального успіху їй доручають перезапустити вигадану франшизу «Табір „Міазма“» — серію слешерів про маніяка на прізвисько Маленька смерть. Він періодично виходить з озера та вбиває сексуально активних підлітків.
Щоб підготуватися до роботи, Кріс вирушає до Біллі Преслі — «останньої дівчини» з оригінального фільму, тобто героїні, яка переживає фінальне протистояння з убивцею. Біллі покинула кіно й оселилася в тому самому таборі, де знімали першу частину. Її грає Джилліан Андерсон, чия загадкова харизма стає однією з найпомітніших деталей фільму.
Вигадана франшиза, яка здається справжньою
Вже початкові титри демонструють, наскільки ретельно Шонбрун вибудувала міфологію «Табору „Міазма“». Історію неіснуючої серії розповідають через відеокасети, постери, газетну рекламу, колекційні картки, фігурки Маленької смерті, костюми на Гелловін, відеогру та реп-альбом. У певний момент виникає відчуття, ніби це не вигаданий фільм у фільмі, а справжня культова франшиза, з якої глядач просто пропустив дванадцять частин.
Режисерка балансує між щирою любов’ю до жанру та насмішкою над його правилами. Вона використовує суб’єктивну камеру вбивці, спостереження з кущів, гру з простором і звуком та відкладене очікування удару. Оператор Ерік Юе знімає окремі сцени так переконливо, що пародія на мить перетворюється на справжній майстер-клас зі створення напруги.
Та вже за кілька хвилин фільм може змінити тональність: із лісу виходить монстр, схожий на недоробленого Пірамідоголового із Silent Hill, із вентиляційною решіткою на голові, і починає вбивати персонажів списом. Тіла розлітаються на частини, а кров б’є фонтанами в усі боки. Так «Секс і смерть у таборі „Міазма“» перетворюється на відверту буфонаду.
Не слешер, а розмова про вплив кіно
Попри зовнішню форму, стрічка Шонбрун не є звичайним слешером. У центрі — досвід людини, яка вперше побачила заборонене кіно в дитинстві й роками намагається зрозуміти, чому воно одночасно налякало та збудило її. Кріс аналізує жанрові штампи, говорить про проблемні образи й описує власні переживання мовою культурології.
Однак що більше героїня пояснює кіно, то очевидніше стає її нездатність вийти за межі власної голови. Саме ця суперечність визначає фільм: він захоплюється жанром, висміює його умовності та водночас показує, наскільки глибоко вигадані історії можуть проникати в особисту пам’ять. У цьому сенсі стрічка продовжує розмову про сучасний горор, яку можна простежити й у рецензії на «Clayface», хоча Шонбрун подає її через радикальнішу суміш ностальгії, самоіронії та абсурду.
Нова комедія Роба Ріггла отримала 0% на Rotten Tomatoes: що не сподобалося критикам
Мартін Скорсезе назвав Сета Рогена причиною зриву «Клеопатри» з Анджеліною Джолі