Абу-Дабі як іспит для путіна: Politico про те, чи готова РФ до реального миру

Новий раунд переговорів, запланований на 4 лютого в ОАЕ, викликає підвищену увагу міжнародних оглядачів: на кону — не лише тимчасове припинення вогню, а й перевірка готовності Москви до справжніх поступок. Поки на сході України тривають ракетні та авіаудари, цей дипломатичний майданчик у Абу-Дабі може стати лакмусовим папірцем того, чи змінюється Москва під тиском санкцій та бойових втрат.

Абу-Дабі як іспит для путіна: Politico про те, чи готова РФ до реального миру

У матеріалі Politico відзначається: ключове питання зустрічі — не технічні деталі перемовин, а готовність кремля до компромісу. Для путін це не просто дипломатичний івент, а історія іміджу та внутрішньої політики. З одного боку, режим прагне зняти міжнародний тиск і зламати економічну ізоляцію; з іншого — будь-які значні поступки загрожують позиціям еліт і риториці перемоги, що домінує у внутрішньому медіаполе росії.

Наявність представників США у форматі переговорів дає додаткову вагу і створює рамки, у межах яких можливі гарантії безпеки та механізми контролю. Водночас продовження ударів по Україні перед початком діалогу свідчить про те, що одна зі сторін залишає собі важіль тиску. Для української делегації важливо зберегти принципи непохитності — суверенітет, відновлення територіальної цілісності та відведення російських військ.

Що стоїть на кону і які маркери визначать успіх переговорів

Переговори в Абу-Дабі мають кілька ключових маркерів, за якими можна буде судити про реальні наміри РФ:

Умови припинення вогню. Якщо сторони зможуть домовитися про чіткі механізми моніторингу і гарантії, це буде знаком руху у бік деескалації. Навпаки, розмиті формулювання та відсутність механізмів контролю означатимуть, що росія прагне здобути час без реального миру.

Територіальні питання та безпекові гарантії. Позиція Києва щодо повернення окупованих територій залишається ключовою, а будь-які компроміси щодо суверенітету потребуватимуть чітких умов і міжнародних гарантій. Роль США і партнерів у фіксації гарантій — важливий елемент, що може зробити угоди життєздатними.

Питання санкцій і економічного тиску. Для кремля послаблення санкцій — сильний стимул до переговорів. Проте для Заходу зняття обмежень має бути прив’язане до перевірених кроків щодо виконання умов миру.

Обмін полоненими і гуманітарні коридори. Навіть часткові домовленості в цій сфері могли б стати першим практичним знаком серйозності намірів сторін.

Можливі сценарії та наслідки для регіону

Аналітики виділяють кілька можливих сценаріїв результату переговорів у Абу-Дабі:

1) Прогрес із чіткими етапами. Досягнення поетапних домовленостей про припинення вогню, розмінування та поступове виведення частини сил. Такий сценарій зміцнив би позицію міжнародних посередників і відкрив шлях до подальших переговорів про політичні аспекти.

2) Тимчасове перемир’я без механізмів контролю. Формальне припинення бойових дій, що швидко руйнується через відсутність довіри і інструментів контролю. Це дозволяє росії отримати короткострокові вигоди без реальної зміни поведінки.

3) Порожні заяви та повернення до ескалації. Якщо домовленості не буде або вони виявляться непридатними для контролю, бойові дії можуть посилитися — тоді переговори виявляться не більше ніж дипломатичною паузою.

Для України оптимальним є перший сценарій, але він потребує тиску партнерів на Москву, а також готовності Києва до гнучкої, проте непоступливої дипломатичної гри. Для путін найвигіднішим був би другий сценарій — час для перегрупування сил і зняття частини санкцій без втрати стратегічних позицій.

Міжнародне суспільство, і особливо Європа та США, повинні зважати, що будь-яка угода без прозорих гарантій ризикує стати лише затишшям перед наступною хвилею конфлікту. Неприпустимо, щоб дипломатичні контакти використовувалися лише для легітимації продовження агресії.

Підсумовуючи: зустріч у Абу-Дабі — це більше ніж ще один раунд дискусій. Це тест на реалістичність намірів кремля, на здатність міжнародної спільноти забезпечити контроль за виконанням домовленостей і на те, чи зможе Україна витримати складний баланс між прагненням до миру та захистом свого суверенітету. Незалежно від результату, світ стежитиме уважно: чи перетвориться дипломатія на шлях до реального миру, чи знову стане інструментом для відтягування часу.