Генсек НАТО виступив проти створення незалежної армії Євросоюзу

Остання заява щодо майбутнього європейської оборони привернула увагу політичних експертів та широкої публіки. За словами Марка Рютте, головний акцент повинен залишатися на інтеграції оборонних зусиль у рамках НАТО, тоді як Європейський Союз має виконувати роль доповнення, а не створювати паралельні військові структури. Така позиція викликає жваві дискусії про те, як поєднати прагнення до стратегічної автономії з необхідністю зберегти трансатлантичну солідарність.

Контекст і причини заяви

Ідеї про посилення оборонної спроможності Європи не нові: програми співпраці, як-от PESCO та Європейський фонд оборони, вже кілька років стимулюють країни-члени до спільних закупівель і розробки спільних спроможностей. Проте позиція, що була викладена представником Альянсу, підкреслює ризики дублювання функцій і розпорошення ресурсів. На думку Марка Рютте, оптимальний шлях — це координація дій на рівні НАТО та використання інституцій Європейського Союзу для підвищення сумісності та промислової підтримки без створення окремої, незалежної армії.

Аргументи за і проти створення окремої армії ЄС

Прихильники ідеї окремої європейської армії вказують на потребу в швидких реакціях на кризові ситуації біля кордонів Європи, зменшення залежності від зовнішніх партнерів і зміцнення оборонно-промислового комплексу. Вони кажуть, що Європейська оборона може стати більш ефективною, якщо мати централізовану структуру управління та стабільне фінансування.

Опоненти наголошують на ризиках політичної фрагментації та потенційному ослабленні НАТО. Створення повноцінної, незалежної військової сили могло б призвести до конфлікту інтересів між Альянсом і Європейським Союзом, ускладнити процедури ухвалення рішень і відволікти кошти від модернізації існуючих спроможностей. Також існує побоювання, що без чіткої узгодженості нові структури могли б знизити оперативну сумісність між збройними силами країн-членів.

Можливі наслідки для регіональної безпеки та міжнародних відносин

Збереження ролі НАТО як центру колективної безпеки сприятиме стабільності та передбачуваності для партнерів за межами Європи. Водночас корисною є кооперація, коли Європейський Союз концентрується на цивільно-військових місіях, логістиці, спільних закупівлях та інвестиціях у оборонну промисловість. Такий сценарій дозволяє поєднати переваги двох підходів: сильний трансатлантичний захист і поступове нарощування європейських компетенцій.

Якщо ж спроби створити повноцінну окрему армію продовжаться без узгодження з НАТО, це може ускладнити відносини з партнерами і створити нові центри прийняття рішень у сфері безпеки. Водночас є ймовірність позитивного ефекту у вигляді більш вузької спеціалізації, наприклад, для гуманітарних та стабілізаційних місій під егідою Європейського Союзу. Важливо, щоб будь-які кроки здійснювалися прозоро, з урахуванням думки військових експертів та союзників.

Підсумовуючи, можна сказати, що дискусія навколо майбутнього оборони Європи має зважувати як прагматичні, так і політичні фактори. Баланс між підтримкою НАТО та розвитком власних європейських спроможностей є ключовим елементом стратегії безпеки на найближчі роки. Від рішень лідерів залежатиме, чи будуть нові ініціативи стимулювати кооперацію і підвищувати ефективність, чи приведуть до непотрібного дублювання і розпорошення ресурсів.