У світлі тривалого конфлікту та дискусій про майбутні моделі безпеки для України колишній дипломат Сполучених Штатів зробив чітку заяву: росія не має вирішального слова у питанні надання гарантій безпеки Україні. Ця позиція підкріплює думку про те, що міжнародні домовленості і союзницькі зобов'язання можуть формуватися без згоди агресора, особливо якщо його дії порушують базові норми міжнародного права. Надаючи контекст і пояснення до цієї тези, варто розглянути юридичні, політичні та практичні аспекти питання.
Експосол США пояснив, чому згода росії на гарантії безпеки Україні не потрібнаЕкспосол США підкреслив, що право суверенних держав укладати домовленості про безпеку не залежить від бажання третьої сторони, яка ініціювала агресію. Історично складені механізми безпеки — двосторонні та багатосторонні пакти, оборонні угоди, меморандуми про надання допомоги — укладаються між тими сторонами, які зацікавлені у забезпеченні стабільності. Для України це означає, що формування системи гарантій безпеки може відбуватися на основі угод із державами-партнерами та міжнародними організаціями без права вето з боку росії.
Юридичний бік справи спирається на принципи суверенітету та добровільності міжнародних договорів. Країна, яка вдається до збройної агресії, не може виступати фільтром або арбітром для майбутніх рішень своїх жертв. Якщо Україна і її партнери домовляться про механізм гарантій, це буде легітимно в очах міжнародного співтовариства за умови дотримання процедур ратифікації та фіксації зобов'язань відповідно до міжнародного права.
Аргументи на користь відсутності потреби в згоді агресораПо-перше, практичність. Наявність згоди росії надавала б їй надзвичайну перевагу впливу на формат, обов'язки та механізми контролю, що створило б ризики для ефективності гарантій. По-друге, легітимність. Якщо гарантії узгоджуються з широким колом держав і міжнародних інституцій, їхня сила витікає з колективної готовності забезпечувати виконання зобов'язань, а не з погодження агресора. По-третє, безпекова доцільність. Метою таких гарантій є захист територіальної цілісності й суверенітету України, і укладання відповідних угод із державами, які готові надавати оборонну, економічну та політичну підтримку, є природною відповіддю на агресію.
Крім того, міжнародні прецеденти показують, що мирні угоди і безпекові механізми часто вводяться без участі тих, хто вчинив напад. Відновлення безпеки та стабільності базується на гарантіях від сторонніх держав, багатосторонніх інститутів та на міжнародному праві, яке покликане захищати жертви агресії, а не кристалізувати переваги агресора.
Наслідки для України і міжнародної системиДля України відмова від необхідності отримувати згоду росії означає можливість швидше і ефективніше просувати моделі довгострокових гарантій безпеки. Це можуть бути оборонні пакти, системи автоматичної підтримки у разі нападу, ротаційні контингенти сил, економічні санкційні механізми у відповідь на агресію та політичні гарантії від ключових гравців. Такий підхід підвищить сдержувальний потенціал і зменшить вразливість країни до подальших загроз.
На міжнародному рівні позиція, озвучена Експослом США, посилює принцип, що відповіді на агресію повинні формуватися колективно, а не обговорюватися з агресором як з рівноправним учасником переговорів щодо гарантій безпеки. Це підтримує ідею колективної безпеки, де суверенні держави погоджуються захищати одна одну та протидіяти порушенням міжнародних норм без необхідності досягнення згоди сторони, яка ці норми порушила.
Звісно, практична реалізація таких гарантій вимагатиме детального опрацювання: юридичних механізмів імплементації, систем контролю та верифікації, джерел фінансування і політичної волі країн-партнерів. Однак сам факт, що погодження з росією не виступає обов'язковою умовою, відкриває ширші можливості для створення надійної системи безпеки, яка базується на колективних зобов'язаннях і міжнародній солідарності.
Таким чином, аргументи Експосла США резонують із загальною логікою міжнародних відносин: захист суверенітету і територіальної цілісності держави має пріоритет перед бажанням забезпечити згоду держави-агресора. Для України це означає, що шлях до ефективних і швидких гарантій безпеки можливий саме через тісну співпрацю з партнерами та міжнародними організаціями, а не через погодження з тим, хто вже порушив базові норми миру і безпеки.