Чому Трамп атакує НАТО: пояснення аналітика

Останні публічні заяви колишнього президента США привернули увагу експертів із питань безпеки. За словами військового аналітика Шона Белла, у своїх виступах Трамп демонструє впевненість у тому, що НАТО нібито втрачає актуальність і «розпадається як застарілий механізм». Така інтерпретація ролі альянсу викликає питання про реальний стан трансатлантичної солідарності, мотивацію критики та потенційні наслідки для євроатлантичної безпеки.

Критичні висловлювання у бік НАТО мають кілька вимірів. По-перше, є очевидний елемент внутрішньополітичної риторики: акцент на невдоволенні витратами союзників допомагає створити образ рішучого лідера, який «відстоює інтереси США». По-друге, є стратегічна логіка — прагнення до більшої транзакційності у відносинах із союзниками, де безпека стає предметом «взаємної вигоди», а не колективної відповідальності. Зауваження Шона Белла відображають точку зору, що такі підходи підривають усталені інститути і можуть поставити під сумнів довгострокові гарантії безпеки.

Також важливим є фактор сприйняття зовнішньополітичних викликів: зміна доктрин та пріоритетів США ускладнює координацію з союзниками. Якщо головний гарант безпеки демонструє скептицизм, це створює вакуум довіри і посилює ідеї про необхідність альтернативних механізмів підвищення обороноздатності в Європі.

Наслідки таких випадів можуть бути як символічними, так і практичними. Символічно — це підрив публічної довіри до альянсу у країнах, де політичні еліти та виборці орієнтуються на сильну підтримку США. Практично — це ризик послаблення колективних рішень щодо розподілу ресурсів, спільних навчань та оперативної взаємодії. Якщо Трамп і його прихильники наполягатимуть на перетворенні трансатлантичних відносин у «торговельні» угоди, то виникне нагальна потреба у нових механізмах гарантування безпеки на регіональному рівні.

Паралельно з цим, критика альянсу може стимулювати посилення європейської оборонної автономії: швидше розвиток Спільної політики безпеки і оборони ЄС, активізація проєктів щодо мобілізації військових ресурсів та технічної інтеграції. Однак такий перехід вимагатиме часу, додаткових фінансових витрат і політичної волі з боку національних урядів.

Є кілька реалістичних сценаріїв подальшого розвитку подій. Перший — повернення до традиційної моделі трансатлантичного партнерства, якщо американська внутрішня політика зміниться і підтримка колективної оборони відновиться. Другий — поступове зміцнення європейських оборонних ініціатив і адаптація НАТО під нові реалії, з більшим акцентом на оперативну сумісність, кібербезпеку та гібридні загрози. Третій — наростання фрагментації, коли окремі країни шукатимуть двосторонніх угод замість багатосторонніх домовленостей, що підвищить ризик непередбачуваних конфліктів.

Щоб уникнути найменш сприятливих розвитків, експерти радять кілька кроків. Потрібне активне комунікаційне оновлення цілей і цінностей альянсу, відновлення діалогу з ключовими партнерами та посилення механізмів підзвітності щодо витрат на оборону. Важливо також інвестувати в адаптивні структури — мобільні сили, інтелектуально-технічні платформи, спільні навчання — що зменшать вразливість до політичних коливань у окремих столицях.

У контексті української безпеки реакція альянсу має додаткове значення: якщо сигнали зовнішнього відчуження посиляться, це ускладнить міжнародну підтримку протидії агресії. Отже, незалежно від особистих оцінок Шона Белла чи риторики окремих політиків, ключовим завданням для членів НАТО залишаються зміцнення колективної довіри, гнучкість у відповіді на нові загрози і прагматична робота над збереженням стабільності у Євроатлантиці.