Каролінський інститут у Стокгольмі оголосив лавреатів Нобелівської премії з фізіології й медицини. Найвищу наукову відзнаку в цій категорії отримали американські біологи Віктор Амброс і Ґері Равкун за відкриття мікроРНК та її фундаментальної ролі в регуляції активності генів. Їхні дослідження допомогли пояснити, як клітини людського організму керують виробленням білків, розвиваються, спеціалізуються та підтримують стабільну роботу тканин.
Назва «транзистори в мозку» є образним описом механізму, який досліджували науковці. МікроРНК не є електронними деталями й не працюють як справжні транзистори, однак вони виконують схожу роль перемикачів і регуляторів у клітинах. Ці крихітні молекули можуть приглушувати активність окремих генів або змінювати інтенсивність вироблення білків. Саме завдяки такій тонкій системі керування однаковий генетичний матеріал дає змогу формувати клітини з різними функціями.
За що Віктор Амброс і Ґері Равкун отримали Нобелівську премію
Відкриття мікроРНК стало одним із ключових досягнень сучасної молекулярної біології. У 1993 році Віктор Амброс разом із дослідниками вивчав невелику ґрунтову нематоду Caenorhabditis elegans. Науковці аналізували гени, які впливають на розвиток організму, і виявили незвичайну коротку молекулу РНК. Вона не містила інструкції для створення білка, як це відбувається з матричною РНК, а натомість регулювала роботу іншого гена.
Спочатку здавалося, що цей механізм може бути особливістю лише одного виду червів. Проте у 2000 році Ґері Равкун відкрив іншу мікроРНК у тому самому організмі. Згодом стало зрозуміло, що подібні молекули присутні в рослинах, тваринах і людських клітинах. Сьогодні відомо про тисячі мікроРНК, які беруть участь у регуляції численних генів.
Нобелівський комітет відзначив не просто виявлення нової молекули, а відкриття універсального принципу роботи живих організмів. МікроРНК допомагають клітинам «вирішувати», які гени потрібно активувати в конкретний момент, а які слід тимчасово вимкнути. Без такого контролю нормальний розвиток тіла, функціонування органів і підтримання рівноваги в клітинах були б неможливими.
Як мікроРНК пов’язані з мозком
Особливе значення це відкриття має для вивчення нервової системи. Клітини мозку повинні надзвичайно точно регулювати свою роботу. Нейрони формують складні мережі, передають сигнали, змінюють силу контактів між собою та реагують на досвід людини. Усі ці процеси залежать від того, які білки виробляються в клітині та в якій кількості.
МікроРНК беруть участь у формуванні нервових клітин, розвитку їхніх відростків і створенні синапсів. Синапси є контактами, через які нейрони обмінюються сигналами. Їхня робота може змінюватися під впливом навчання, стресу, сну та інших факторів. Регуляторні молекули допомагають мозку швидко налаштовувати вироблення необхідних білків, тому їх можна порівняти з внутрішньоклітинними перемикачами.
Порушення роботи системи мікроРНК дослідники пов’язують із різними захворюваннями. Йдеться, зокрема, про онкологічні процеси, серцево-судинні хвороби, порушення обміну речовин і деякі неврологічні розлади. Водночас наявність зв’язку не означає, що мікроРНК є єдиною причиною конкретної хвороби. На стан людини впливають спадковість, довкілля, спосіб життя та велика кількість інших біологічних механізмів.
Науковці досліджують можливість використовувати мікроРНК як біомаркери. Їх можна виявляти в біологічних рідинах, а зміни рівня окремих молекул можуть сигналізувати про патологічні процеси. У перспективі це може допомогти раніше виявляти захворювання, точніше визначати прогноз і добирати лікування. Окремим напрямом є створення препаратів, які блокують надмірно активні мікроРНК або, навпаки, відновлюють роботу тих, яких клітинам бракує.
Чому це відкриття важливе для медицини
Нобелівська премія Віктору Амбросу та Ґері Равкуну підкреслює, наскільки важливими для медицини є фундаментальні дослідження. На момент відкриття мікроРНК ніхто не міг точно передбачити, що через десятиліття ці молекули стануть важливими для онкології, неврології, генетики та розроблення нових методів діагностики.
Генетична інформація в клітині не працює за принципом простого перемикача «увімкнено» або «вимкнено». Організм потребує складної системи регулювання, яка враховує вік, стан тканин, сигнали від сусідніх клітин і зміни довкілля. МікроРНК є частиною цієї системи. Вони можуть одночасно впливати на кілька генів і допомагати клітині швидко адаптуватися до нових умов.
Саме тому образ «транзисторів у мозку» привертає увагу, хоча й потребує пояснення. Мозок не містить електронних компонентів у буквальному сенсі. Його робота ґрунтується на взаємодії нейронів, хімічних сигналів, електричної активності та молекулярної регуляції. МікроРНК діють на найглибшому, клітинному рівні, налаштовуючи виробництво білків, від яких залежить функціонування нервової системи.
Відкриття лавреатів Нобелівської премії з фізіології й медицини демонструє, як дослідження базових процесів у простих організмах можуть змінити уявлення про людське тіло. МікроРНК стали важливою ланкою між генетичною інформацією та реальною роботою клітини. Подальше вивчення цих молекул може привести до нових способів діагностики й лікування, а також допомогти краще зрозуміти, як функціонують мозок, пам’ять і нервова система.
«Ігри для підлітків»: творець Kingdom Come Deliverance розкритикував сучасні RPG