У росії тестують аеростати для боротьби з безпілотниками

У росії почали випробовувати аеростатні загородження, які планують використовувати для захисту важливих об’єктів від українських безпілотників. Йдеться про систему з кількох повітряних куль, між якими натягують трос. До нього прикріплюють кевларові нитки, що звисають донизу та мають створювати додаткову перешкоду для дронів.

За задумом розробників, така конструкція повинна ускладнити політ безпілотників на невеликій висоті. Аеростати можуть формувати своєрідну вертикальну загорожу над територією або вздовж її периметра. У разі наближення апарата пропелери чи інші елементи конструкції безпілотника можуть зачепитися за нитки, після чого він втратить стабільність і впаде або змінить напрямок руху.

Випробування цієї системи свідчать про пошук у росії відносно простих і дешевших способів протидії безпілотникам. На відміну від зенітних ракетних комплексів або засобів радіоелектронної боротьби, аеростатні загородження не потребують постійного запуску боєприпасів і можуть тривалий час перебувати в повітрі. Водночас їхня ефективність залежатиме від погодних умов, висоти польоту дронів і здатності операторів швидко розгортати конструкцію.

Як працює аеростатна загорожа

Основою системи є кілька аеростатів, наповнених газом, який забезпечує їм підйомну силу. Повітряні кулі утримують трос на заданій висоті, а між ними може створюватися протяжна лінія перешкод. До троса кріплять кевларові нитки або інші міцні волокна, які звисають униз. У результаті формується сітчаста чи завісоподібна конструкція, покликана перекрити повітряний простір на небезпечній для об’єкта висоті.

Кевлар обрали через його високу міцність і невелику вагу. Матеріал широко застосовують у захисному спорядженні, тросах і технічних конструкціях, де важливе співвідношення міцності до маси. Для аеростатної системи це має принципове значення: надмірно важкі елементи можуть знизити висоту підйому куль або зробити конструкцію нестабільною.

Імовірно, оператори зможуть змінювати довжину тросів і відстань між аеростатами залежно від особливостей об’єкта, який потрібно захистити. Таку систему можна встановлювати над промисловими майданчиками, складами, військовими об’єктами, енергетичною інфраструктурою або місцями базування авіації. Однак конкретні параметри випробуваного варіанта, зокрема максимальна висота та площа прикриття, не розголошуються.

Переваги та обмеження нової системи

Однією з головних переваг аеростатних загороджень є потенційно невисока вартість експлуатації. Після встановлення така конструкція може залишатися в повітрі без значних витрат енергії. Для її роботи не обов’язково використовувати складне електронне обладнання, а обслуговування може зводитися до контролю стану оболонок, тросів і кріплень.

Ще одна особливість полягає у можливості швидкого масштабування. Кілька аеростатів можна об’єднувати в довші лінії або розміщувати над окремими ділянками. Якщо система покаже задовільні результати під час тестів, російські військові можуть спробувати розгорнути подібні загородження навколо об’єктів, які регулярно атакують безпілотники.

Водночас аеростати мають очевидні вразливості. Сильний вітер, опади, обмерзання та інші несприятливі погодні явища здатні пошкодити конструкцію або змінити її положення. Повітряні кулі також залишаються помітними об’єктами, тому їх можна виявляти заздалегідь. Безпілотники, які мають змогу підніматися вище або прокладати маршрут в обхід загородження, можуть не потрапити в зону дії системи.

Невідомо і те, наскільки надійно кевларові нитки зможуть зупиняти різні типи безпілотників. Легкі апарати можуть заплутатися в завісі, однак більш потужні дрони потенційно здатні пошкодити нитки або прорватися крізь них завдяки швидкості та масі. Крім того, сама загорожа не виявляє ціль і не визначає її походження, тому має працювати разом із радарами, оптичними системами спостереження та іншими засобами протиповітряної оборони.

Чого очікувати від випробувань

Подальші випробування мають показати, чи можна використовувати аеростатні загородження в реальних умовах. Фахівці перевірятимуть стійкість куль, міцність тросів, поведінку конструкції під час поривів вітру та здатність ниток перешкоджати польоту безпілотників різних розмірів. Важливим фактором стане і час розгортання системи, адже захист об’єкта може знадобитися не лише на постійній основі, а й під час підвищеної загрози.

Розміщення таких конструкцій може створювати додаткові труднощі для цивільної та військової авіації. Аеростати, троси й нитки повинні бути добре позначені для власних літальних апаратів, інакше загородження становитимуть небезпеку не тільки для безпілотників. Також необхідно враховувати ризики падіння окремих елементів у разі пошкодження оболонки або обриву кріплень.

Поява аеростатних загороджень демонструє, що росія намагається поєднувати традиційні засоби захисту з нестандартними рішеннями. На тлі регулярного застосування безпілотників проти об’єктів у тилу такі системи розглядають як додатковий рівень оборони. Вони навряд чи зможуть самостійно замінити протиповітряну оборону, але потенційно можуть ускладнити проходження дронів до окремих цілей.

Реальна ефективність аеростатної системи стане зрозумілою лише після завершення випробувань і практичного використання. Поки що йдеться про експериментальну конструкцію, призначену для створення механічної перешкоди в повітрі. Її подальше поширення залежатиме від вартості, надійності, здатності працювати в різних погодних умовах і того, наскільки легко безпілотники зможуть обходити або долати таку загорожу.